Міжнародна політика

Глобальний порядок денний: контексти вибору для України

Цей документ є основою для поширення дискусій щодо місця України в Новому Світовому Порядку, переосмислення її зовнішньополітичного курсу з урахуванням всіх досягнень і втрат останнього десятиріччя. Основним постулатом Документа є теза про те, що магістральною лінією розвитку світового співтовариства є ліберальна інтеграція в рамках процесу глобалізації. Водночас в Україні мало обговорюються проблеми та можливості, пов’язані з цим процесом, а також з кардинальними змінами світового порядку останнього десятиліття.

Ми переконані, що без осмислення цих процесів на загальнонаціональну рівні та формування відповідального політичного підходу до них неможливо створити реалістичну та ефективну стратегію трансформації української держави з ізольованої пострадянської держави в громадянсько-правове суспільство сучасного типу. 

В документі окреслено основні координати існування та організації сучасного міжнародного життя, а також умови участі в ньому членів світового співтовариства. Україні також належить зробити свій вибір, і від характеру цього вибору значною мірою залежатиме подальша модель її національно-державного розвитку.

1. На 12-му році незалежності Україна залишається проблемним, не освоєним простором для світового співтовариства. Сформувавшись як окрема управлінська (адміністративна) територія, вона залишається неінтегрованою в світову господарську/економічну та політичну систему. 

При цьому слід зазначити, що неприйняття української держави відбувається не лише зовні, але й всередині країни. Відомо, що довіра населення до органів державної влади є слабкою (за результатами численних досліджень), не кажучи вже про довіру ділових кіл, у тому числі на місцевому рівні.

Водночас, необхідність міжнародної інтеграції отримує все більшу підтримку серед української еліти. Хоча певна її частина і побоюється втратити надбане за роки незалежності у протистоянні з більш потужними та досвідченими західними конкурентами в нових умовах відкритості міжнародним ринкам.

Риторика інтеграції загалом витримана у вигляді „вибору кращого серед гірших”:

-  поступитись суверенітетом країни на користь Європи;

-  поступитись на користь Росії (Євразії);

-  або ж вирішення всіх проблем пов’язується із включенням в рамки міжнародних правил типу СОТ, „віддатись на відкуп” транснаціональним гравцям і ринкам, де панують переважно американські компанії.

На цьому тлі не стихають також заклики до самостійного плавання України в нерегульованих ринках країн, що розвиваються, де вплив глобальних правил і гравців обмежений.

2. Для свого розвитку Україна так і не змогла спертись на ресурси міжнародного співробітництва. Більш того, за останні 5 років Україна все більше випадає із різних регіональних інтеграційних схем (центральноєвропейська ініціатива, СНД, ГУУАМ, Чорноморське економічне співробітництво, ЄС тощо), потрапити до якої вона прагнула.

При цьому, володіючи кращими стартовими умовами серед країн колишнього соціалістичного табору, Україна спромоглася за останні роки відстати від більшості країн, що реалізовували курс на міжнародну інтеграцію, ліберально-ринкові та політичні реформи.

Сьогодні можна спостерігати дві чіткі тенденції у міжнародному положенні України:

- інтенсивне і майже безальтернативне освоєння українського ринку російськими суб’єктами (освоєння та захоплення українського ринку російським капіталом);

- непослідовний, транснаціональний союз з США.

3. За роки незалежності Україна так і не подолала бар’єр „неповноцінності” та не спромоглася вибудувати курс на рівноправний діалог з іншими країнами, особливо із Західним світом та Росією.

Слід зауважити, що в світі існує багаторівнева суб’єктність, суть котрої полягає в тому, що кожна країна є відповідальним суб’єктом лише у визначеному, специфічному контексті. Так, навряд чи можна сумніватись (на відміну від багатьох критиків) в суб’єктності України як країни на регіональному рівні.

Водночас, українське керівництво часто займає неадекватну позицію в глобальному суб’єктному полі, що є ілюзорною політикою, пов’язаною з перебільшенням та невиправданою екстраполяцією географічного положення України (що у минулому грало певну роль) на сьогоднішню ситуацію регіонального глобального розвитку. Це, зокрема, стосується європейської політики України, а також її політичних амбіцій гарантування  безпеки у "гарячих точках" планети.

4. Відсутність реформ є першою та основою перешкодою на шляху міжнародної інтеграції України. Застаріла індустріальна та сировинна модель, закрита адміністративна (і корумпована) система управління, військово-промислове спрямування високотехнологічних секторів виробництва жодним чином не вписуються в загальну систему європейських і глобальних ринків. Насправді, за такої конфігурації, про жодну європейську чи міжнародну інтеграцію не може йтися мови, як би голосно українські політики різного рівня не заявляли про це і не бажали цього.

Збереження стратегічних підприємств в руках нереформованої держави поряд з тим фактом, що земля ще не стала предметом купівлі-продажу, залишає основні засоби виробництва в Україні за межами ринкових відносин і, відповідно, за межами міжнародних процесів лібералізації. Низька конкурентоспроможність українських товарів на міжнародних ринках є наслідком спотвореної системи ціноутворення, що склалася, зокрема, внаслідок сьогоднішньої ситуації в національній економіці.

Українська економіка за часи незалежності не лише не модернізувалася, а й продовжувала розвиватись у сировинному та низькопродуктивному напрямку. Українське керівництво спирається переважно на експортну модель розвитку, котра, в умовах гіпертрофованого розвитку саме експортного сектору, підживлює корупцію та криміналітет. За часи незалежності так і не створено умов для реального соціально-економічного зростання, оскільки національний капітал вимивався, а умови для накопичування та інвестування у нові, сучасні сектори економіки не забезпечувались.

5. Постановка нового завдання зовнішньої політики України повинна передбачати:

- глобальні рамки бачення міжнародних відносин і міжнародного життя сьогодні. Це – ідеологічний підхід, філософсько-політичний світогляд, геополітична оцінка сучасної ситуації.

- бачення системних, вузлових чи структурних проблем, котрі визначають умови існування та організації світового простору, а також кожної країни у цьому просторі. 

- більш конкретне врахування співвідношення ресурсів України із зовнішньополітичною кон’юнктурою в глобальних системах.