 |
|
|
 |
 | |
 |
 |
|
| ГОЛОВНА |
|
|
|
|
|
|
|
Міжнародна політикаРамки аналізу міжнародної політики України1. Проблематизація міжнародної політики України в контексті глобалізації 1.1. З першого ж дня набуття Україною незалежності практично жодний серйозний зовнішньополітичний вчинок країни не обходився без гострого протистояння, а найголовніше не отримав свого завершення. Як правило, більшість з них будь-якого моменту при зміні політичного керівництва чи балансу сил на вершині державної влади можуть стати предметом перегляду. Не в останню чергу така ситуація складається через те, що серйозні кроки країни на міжнародній арені не здійснюються без необхідного узгодження інтересів та позицій українських сторін. Але навіть це не головна причина.
1.2. Більш суттєво в Україні не проглядається єдина і послідовна стратегічна зовнішньополітична лінія. Єдність зовнішньополітичного курсу країни полягає в тому, що вона є результатом чи проявом постійних торгів з тих чи інших питань між українським керівництвом та зацікавленими міжнародними центрами сили (наприклад, ЧАЕС і ядерні технології України), перш за все, США, Росії і провідних країн ЄС (Німеччина). Або ж вона постає як результат одностороннього проштовхування тих чи інших рішень через президента країни (наприклад, питання про ЄЕП). 1.3. На рівні ж громадськості проводиться квазі-обговорення, що, як правило, відволікає країну та населення в цілому від реального вибору, від реальних проблем міжнародного становлення української держави. Часто українська громадськість стає жертвою надуманих, спеціально закинутих дипломатичних пліток. Такі провокації часто нейтралізують політичне та громадське життя країни на достатньо довгий період, що дозволяє потім безболісно приймати рішення та проекти інших країн чи певних корпоративних груп, знову ж таки без врахування консолідованого інтересу українського населення. 1.4. В результаті Україна сьогодні не представлена перед світовою громадськістю цілісним, консолідованим, позитивним образом, який чітко й однозначно розташовує її, без додаткових торгів, в лавах міжнародного співтовариства. Навпаки вона змушена пробиватися на міжнародну арену, обговорюючи, виторговуючи кожне своє досягнення, кожне рішення. Тому для країни залишається актуальним осмислення свого становлення і становища в контексті взаємних залежностей зі світовим простором, зі світовими процесами, з якого повинен витікати довгостроковий, послідовний стратегічний курс, узгоджений з інтересами країни у цілому та усіма прошарками населення. Наявність такого стратегічного курсу передбачає і узгодження, і гармонізацію внутрішніх процесів політичного, соціально-економічного, державного будівництва з міжнародними тенденціями та нормами. 2. Нові умови організації суспільно-політичного життя 2.1. Аналіз міжнародних відносин традиційно ведеться в термінах співвідношення державних інтересів різних країн. Звідси звичка вибудовувати "картину світу" у вигляді державних полюсів, де "погоду" робить державна бюрократія. Решта проявів суспільного життя в цьому плані інтерпретується і використовується як інструмент державної політики та реалізації її інтересів. Це стосується як фінансово-економічних процесів, так і культурних, політико-правових тощо. За цієї традицією міжнародні відносини та міжнародна політика України до цього часу розглядалася як сфера виключного інтересу і компетенції держави, де приватна ініціатива і недержавне втручання або недоречне, або мляво заохочується. 2.2. Між тим, розвиток міжнародного процесів та глобальні тенденції організації та структурування суспільних відносин радикально змінили цю систему. Вони вибудували інший принцип відносин у світі, за яких традиційна роль держави зазнала значних змін; вона вже є лише одним із проявів множини функціональних та інструментальних потреб суспільства. Останнє саме розглядається як обєднання вільних субєктів різного типу організації та інтересів державні та урядові агенти, корпорації, суспільні організації, групи інтересів, прості громадяни тощо, що впорядковується у різні суспільні процеси. 2.3. У новій конфігурації відбулося зміщення центрів влади і, разом з тим, типів, завдань та інструментів державного управління. Якщо раніше, наприклад, основним центром влади і, відповідно, основним напрямком докладання зусиль претендентів на суспільне лідерство та суспільне управління був державний апарат, державна влада у цілому, то сьогодні, з усе більшим поширенням поняття і практики публічної політики, зявився якісно інший вимір владних відносин та владних повноважень. Сьогодні участь у перерозподілі влади можна приймати, навіть не будучи державним посадовцем. Більш того, саме поняття "політика" стало все більше "обтяжуватися" соціальним змістом, суспільною, народною функцією, що дозволяє суспільним діячам чинити не менший вплив на вирішення суспільно-політичних питань державної ваги, ніж це роблять, скажімо, меценати, колишні державні діячі, керівники корпорацій, вчені-експерти тощо. 2.4. Таким чином, з часом, по мірі лібералізації суспільно-політичного та економічного життя, держава все більше здавала функції. Спочатку функції управління виробничим процесом, а потім суспільними (включаючи т. зв. комунальні) питаннями. Сьогодні держава, перш за все, повинна забезпечувати правове поле і правопорядок. Відповідно, і міжнародна діяльність держави також повязана в першу чергу з цим підписання договорів, відстоювання прав національних субєктів на міжнародній арені, а також передача запитів національних субєктів за кордон тощо. 2.5. Ситуація звуження поля спеціалізації державного механізму і лібералізація національних субєктів кидає серйозний виклик державі, оскільки йдеться, по суті, про переосмислення та перерозподіл сутності держави, про нове формулювання суті національної ідентичності та національної ідеї. В умовах, коли все більше акторів може брати безпосередню участь у міжнародних відносинах, як і у вирішенні суспільно значущих проблем, коли більшість традиційних функцій держави передається до громадянського суспільства, виникає питання а що є суть держави, її призначення? Як повязана країна з державою у нових умовах? 2.6. Варто відмітити, що в Україні, як і в усіх посттоталітарних, а також архаїчних суспільствах, просування процесу трансформації держави лежить, перш за все, на шляху ліберально-демократичних, політичних і ринково-економічних реформ. Затягування цього процесу в Україні призводить до переобтяженості самої держави, а також збереження державної монополії на більшість суспільних функцій. Річ у тім, що з розширенням кругозору та можливостей пересування людей у відкритому світовому просторі істотно звузилися нормативні та силові можливості державних структур. Адже віднині громадянин країни себе визначає вже не тільки у вузькій вісі "громадянин-держава". У нього широке поле вибору між різноманітними національними, субнаціональними, міжнародними просторами, аж до відмови взаємодіяти з державою чи рішення залишити країну в пошуках більш сприятливих і дружелюбних умов в інших країнах світу. В цих умовах стратегічного значення для кваліфікації держави, для її легітимації набуває вирощування істинної ліберально-демократичної культури в країні, за якої добра, вільна воля індивіда домінує над рештою різновидів закритих систем (держава, корпорація, збройні сили, релігійні організації тощо). Кількість відгуків: 0 Додати відгук |
|
 |
|||
|
Дизайн: Iгор Воротньов Програмування: Novikov.com.ua |
||
