Держава

Соціально-політичні передумови формування партії

Наприкінці березня 2003 року у Києві відбулися з’їзди трьох партій, що відносяться до впливових, проте розташовані на різних полюсах партійно-політичного спектру – Нашої України, Трудової України та СДПУ(О). Вірогідними були очікування стосовно подальшого визначення пріоритетів діяльності та завдань партій.

Зазначимо, що на жодному з них не йшлося про сучасний економічний чи соціально-політичний розвиток країни. Всі, так чи інакше, говорили про політичну реформу, необхідність демократизації суспільства та партійного будівництва, а у самому процесі реалізації політичної реформи – про необхідність досягнення угоди з широким спектром політичних сил. При цьому, звичайно, кожен розумів щось своє.

Втім, на форумі "Нашої України" прозвучали різкі заяви її лідера – В.Ющенка – на адресу „влади” загалом та Адміністрації Президента зокрема. Проте якогось конструктивного бачення подальшого розвитку суспільно-політичного будівництва запропоновано не було, хоча й визнається, що Форум фактично означав початок передвиборчої (президентської) кампанії В.Ющенка. Так само, обидві центристські партій („трудовики” та „есдеки”), наголошуючи на необхідності консолідації, згадали „не злим” словом сили, що відносяться до опозиційних. Проте, якщо з боку С.Тігіпка робились натяки у започаткуванні більш активних переговорів, то В.Медведчук не зробив нічого кращого, як в черговий раз спробувати „поставити на місце” опозиціонерів.

Водночас, вказані з’їзди красномовно висвітили нинішню проблематику у партійно-політичному будівництві. Перш за все, слід зазначити, що практично усі сили зазнали „втрат” чи то у вигляді зменшення фракції (як, наприклад, НУ) чи то у вигляді скорочення чисельності (наприклад, СДПУ(о)). Причини та наслідки різні, проте одночасно це може слугувати підтвердженням висловленої раніше тези про втрату інтересу до продовження та розвитку партійного будівництва.

Важливу роль ткож відіграють і проблеми, пов’язані з фінансуванням. Не секрет, що „нормальне” фінансування безпосередньо пов’язане з початком виборчого марафону, включення виборчих технологій та „виходом у народ”. Однак, відсутність чіткого бачення власних перспектив, що, насамперед, пов’язано з політичною реформою, не дозволяє вже зараз визначитись і включитись у президентський марафон (зрозуміло, що зсув термінів президентських виборів означає недоцільність нинішнього включення технологій та організаційно-політичних заходів). Можливо, це і є одним із завдань Адміністрації – внести розгубленість у партійне будівництво. Запізнення ж означатиме втрату темпу та низький рівень успіху у напрямку привабливості. Відзначимо, що менеджмент багатьох партійних утворень базується на необхідності різноманітних, навіть дріб’язкових узгоджень з вищим керівництвом. Зрозуміло, що така надцентралізація унеможливить прийняття швидких та ефективних рішень у цейтноті з неодмінним програшем для партій, що не мають міцного історичного чи ідеологічного підґрунтя.

В очікувані подальшого розвитку політичної реформи партії, очевидно, продовжуватимуть міжусобні війни та намагатимуться дискредитувати одна одну. На цьому полі, очевидно, розігруватимуться різні комбінації у системі Янукович-Ющенко-Медведчук-Симоненко, у напрямку як пошуку противаг, так і взаємних звинувачень чи ситуативний союзів (зазначимо, що вирішальну роль можуть зіграти комуністи, котрі стануть вирішальної силою у перетягуванні шальки терезів між „владою” та „опозицією”). Втім, ситуативне прийняття рішення – яким би “правильним” воно не було – має негативні наслідки. В умовах шаленого тиску й конкуренції всі ці рішення означатимуть ситуацію обману, підстави, зради.