Держава

Соціально-політичні передумови формування партії

II. ПОЛІТИЧНА АРЕНА В УКРАЇНІ – ПРОВІДНІ ГРАВЦІ

Звернімось дещо детальніше до опису головних суб’єктів політичного будівництва в Україні. До провідних гравців на сучасній політичній арені України відносяться влада (в широкому смислі), партії та їх парламентські фракції (котрі, в свою чергу, розподіляються на провладні та опозиційні сили), різноманітні кишенькові бізнес-політичні утворення, суспільні інститути, що мають прихований, втім заполітизований, характер своєї діяльності (наприклад, профспілки). Очевидним чином, за нинішніх умов влада перекриває практично все політичне поле, хоча всі владні структури разом користуються довірою не більше 20% населення. Провладні партії підпорядковують собі майже всі ресурси держави. Правове поле також контролюється владою, яка, зрозуміло, встановлює вигідні для себе (своєї партії) правила.

Влада тримається на обдурюванні свого народу, котре забезпечується за рахунок:

-  дефіцитом участі громадськості в управлінні державними та гуманітарними процесами;

- відсутністю норм та традицій політичного діалогу та врегулювання суперечностей (як між різними політичними силами, так і гілками влади);

­ - відсутністю демократичних (плюралістичних) механізмів обговорення та прийняття стратегічних для  держави рішень;

Існуючі непровладні партії спираються на:

-  виборців протестного типу;

-  тих, хто симпатизує ностальгічним гаслам;

-  тих, хто підтримує певні програмні засади (якщо такі є) й методи ведення політичної боротьби.

Вони, як правило, позбавлені інших ресурсів – адміністративного, фінансового та інформаційного – або мають вкрай обмежений доступ до них. Патріотичні сили відстоюють інтереси національного відродження України як суверенної держави. Ідеологічною основою лівих сил є критика існуючого режиму з точки зору широких соціальних гарантів, норм планового господарства, оновлення ідеалів радянського політичного устрою. У своїх програмних засадах українські ліві спираються на протиставлення ідеології західного капіталістичного суспільства та, як правило, виступають за відновлення союзу в рамках колишніх радянських республік. Радикальні опозиційні сили – уламки патріотичних, лівих, або навіть провладних сил – надають перевагу засобам боротьби за межами політичного простору.

Однак слід пам’ятати, що протест не є стимулом до конструктивних змін. Сам по собі він призводить лише до нового протесту та нової зміни влади, що заганяє країну в глухий кут. Завжди знайдуться прихильники вирішення складних питань швидкими та „простими” засобами, спираючись на підтримку незадоволених народних мас. Але такий елемент є не чинником суспільного розвитку, а, скоріше, стагнації, особливо за умов „кульгавої” демократії.

Натомість механізми політичної комунікації та взаємних консультувань партій покликані перевести міжпартійну боротьбу у площину суспільного миру і взаємної відповідальності за прийняття державних рішень. Вихід з існуючого ганебного стану політичного протистояння в Україні полягає у створенні рівних умов для партій шляхом введення нового політико-правового поля і правил гри. Формування реальної демократичної сили (політичної партії) вимагає в першу чергу змін у розумінні ролі партій в українському суспільстві та нових вимог до їх становлення і діяльності.