 |
|
|
 |
 | |
 |
 |
|
| ГОЛОВНА |
|
|
|
|
|
|
|
ДержаваРоль держави: зміна парадигми державного управління та нові завдання української влади1. Зміна ролі держави: від патерналізму – до функції партнера громадян Європейська „правова держава” – далеко не єдиний спосіб об’єднання різних суспільних суб’єктів (спільнот, громадян) в єдине ціле. Державні механізми інколи будуються на інших нормах – принципах моралі, інститутах насилля та поневоленні, загарбницькій політиці щодо інших держав та народів. Але об’єднання у державу має бути легітимним для даної сукупності суспільних суб’єктів і підтримуватися ними (за допомогою різних ідеологічних, каральних та інших механізмів). „Держава як сім’я” – об’єднання народу за рахунок регламентації поведінки людей, чіткої ієрархії та через регулярне виконання ритуалів, що демонструють „любов” з боку підданих до імператора (генсека, президента) і з боку імператора (генсека, президента) до підданих. Інші інститути можуть виконувати роль декорації для покращення стосунків із „зовнішнім” світом, з іншими державами. „Звичаєве право” – організація держави, за якої населення поділене на вільних громадян, що мають всі права і привілеї, і рабів, або безправних, яких наділяють „правами” на свій розсуд громадяни. Умовою такого об’єднання на основі насилля однієї групи над іншою є єдина релігія (або спільні міфологічні вірування) і дотримання вікових традицій. Правова держава – таке об’єднання, за якого відносини між людьми регулюються правом (а не ритуалом і не посиланням на вищі сили). При цьому право громадян даної країни укладається конвенційно, без посилання на бога та вікові традиції – тобто, „вольовим актом” як угода між самими громадянами. Важливим є усвідомлення громадянами договірного походження цих прав і пов’язаних з ними обов’язків, які вони прийняли добровільно і які зобов’язалися виконувати. Ідеологічна держава, або примусово-патерналістська модель Кожен із цих наведених вище „ідеальних типів” держави лише створює умови для єдності, але фактично у реальній практиці державного будівництва співіснує багато елементів, „шматочків” кожного з цих типів. Тому відсутність добровільної підтримки компенсується ідеологічно-репресивним механізмом. В державі такого типу існує офіційна ідеологія та ті люди або спільноти, що її публічно не поділяють або не „проходять тест на благонадійність”, стають дисидентами, ізгоями. Держава, використовуючи свої та суспільні інститути, бореться з ними; у випадку неспроможності включити їх до суспільного цілого вона бере на себе право вилучати їх за межі суспільства чи позбувається їх іншим чином. Держава, що вчиться Такий тип держави стає поширеним з розвитком демократії. Демократія є формою управління суспільством, за якої захищається цінність узгодження інтересів різних груп і досягнення компромісів. При цьому: 1) суспільні групи, населення представлені політичними силами; 2) окремі індивіди, а також громадські організації вступають у взаємодію, конкуренцію між собою та з державним апаратом. Держава не має більше монопольного права представляти інтереси суспільних верств, індивідів, які входять до цілого. У неї з’являються як внутрішні, так і зовнішні стимули відмовитися від застосування сили і перейти від патерналізму і примусу до передачі повноважень, диференціації власних функцій та навчання використанню інструментів горизонтальної комунікації, компромісів і діалогу з партнерами і конкурентами. Головним ресурсом держави стає накопичення досвіду та можливість переносу знань і навичок від одних суспільних інституцій до інших. Запорукою успішності, стійкості самої держави є наявність високо інтелектуально насичених проектів і програм „на випередження”. Лише пропозиція себе суспільству як координатора таких складних проектів і програм може забезпечити перевагу державі перед іншими акторами суспільно-політичного процесу. Така модель держави передбачає наявність середнього класу, коли переважна кількість людей не є знужденними, але мають власні траєкторії життя. Втім, було б помилкою вважати, що перехід до такої моделі лежить через патерналістську або іншу недемократичну модель. У сучасному світі глобальних економічних і політичних процесів та телекомунікацій можливий і потрібний швидкий перехід саме в усвідомлення нової ролі держави. Тільки в такому випадку можливі економічний та соціально-гуманітарний „стрибки” – покращення рівня добробуту і якості життя людей. Кількість відгуків: 0 Додати відгук |
|
 |
|||
|
Дизайн: Iгор Воротньов Програмування: Novikov.com.ua |
||
