ГОЛОВНА     Проекти змін     Публікації     Бібліотека     Публічний простір     Наша філософія     План подій     Контакти  
 
  Головне меню
Концептуальні засади стратегічної роботи
Принципи та орієнтири розвитку України
Організація розробки стратегії
Стратегічні напрямки
Людина
Економіка
Держава
Міжнародна політика
Програми
 
 
 
14.07.04 10:19
Росія приділяє підвищену увагу процесам інтеграції на території СНГ
09.07.04 18:16
ЄС не надав Україні статусу країни із ринковою економікою
08.07.04 17:09
Країни СНД піддали критиці ОБСЄ
06.07.04 16:03
В Росії представлено стратегію інноваційного розвитку до 2050 року
29.06.04 11:52
Шлях України до НАТО пролягатиме через демократичні президентські вибори 2004
28.06.04 15:21
Наступним головою Єврокомісії буде прагматичний проамериканський політик із Португалії
17.06.04 17:28
У Брюсселі обговорюється текст першої Конституції ЄС та кандидатура нового Президента Єврокомісії
архів
 
 

Держава

Держава в контексті взаємодії глобалізація-людина-суспільство

1. Історичний контекст української влади

1.1. Роль і значення держави в Україні, так само як і у всьому світі, в останні роки зазнає суттєвих змін, визначаються нові чинники та наслідки дієвості держави. Розвиток українського суспільства залежатиме від правильності розуміння процесів, в які включена держава, як у внутрішньо соціально-політичному, так і зовнішньому полі.

1.2. Макроекономічна стабільність, досягнута в останні роки після періоду падіння в економічну прірву, не стала чинником суттєвого зростання добробуту населення. Водночас, сьогодні практично повністю вичерпано механізми економічного розвитку, що забезпечували зростання у попередні роки і були пов’язані, насамперед, із сприятливою ціновою кон’юнктурою[1]. Сьогодні очевидна потреба в суттєвих змінах у господарському механізмі, які зможуть привести в дію чинники суттєвого підвищення ефективності, прискорити структурні реформування, дадуть нові інструменти інтеграційної та конкурентної політики.

1.3. Перехід від командно-адміністративної системи управління до олігархічно-бюрократичної не призвів до демократичного оновлення та прискорення економічного розвитку. В Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР (крім країн Балтії), стримування перетворень зумовлювалось також і політичною невизначеністью, оскільки в нашій країні історично не могло виникнути міцних груп, зацікавлених в стрімких і незворотних перетвореннях. Відносини „держава-бізнес” у постсоціалістичних країнах вимагають особливої уваги, оскільки групи суспільних інтересів практично не розвинуті, а бізнес групи отримують у спадщину (і підтримку) інституційні та адміністративні ресурси[2].

1.3. Слабкість демократичних інститутів законсервувала збереження влади у нинішнього керівництва країни[3]. До головних гравців на сучасній політичній арені України відносяться влада (в широкому сенсі), партії та їх парламентські фракції (котрі, у свою чергу, розподіляються на провладні та опозиційні сили), різноманітні кишенькові бізнес-політичні утворення, суспільні інститути, що мають прихований заполітизований характер своєї діяльності (наприклад, профспілки)[4].

Сьогоднішня система відносин влада-партії-бізнес-суспільство відтворила радянську систему управління: місце компартії зайняв великий (напівтіньовий) бізнес, що приріс до влади, причому вони взаємно підтримуються горизонтальними, формальними та неформальними зв’язками. Відірваність державної політики від потреб суспільства перетворила політичні партії виключно на інструмент адміністративної боротьби за владу. Програмні основи (якщо такі й існують) провідних партій (у політичному спектрі, окрім, можливо, комуністів – фактично маргінального нині утворення) носять формальний характер і практично нічим не відрізняються. У свою чергу, електорат не має ані найменшого уявлення про програмні засади ані свої „обранців”, ані головних „опонентів”.

1.4. Важлива політична роль відведена переважній більшості так званих неурядових чи незалежних громадських інститутів, котрі створюють «об’єктивне» тло формування суспільної думки та поведінки.

Залучення «незаангажованих» інститутів, що викликають більшу, ніж партії, довіру суспільства, дозволяє у завуальованій формі надати суспільній свідомості потрібного напрямку. При цьому, звичайно, є можливість ширшого охоплення інтересів різних груп виборців, що загалом може створити ілюзію широкої підтримки певного партійно-політичного угрупування.

 


[1] Див.: Криза владних інститутів / К.: АСП, 2002. – 26 с.; Влада, на котру ми заслуговуємо / К.: АСП, 2002. – 28 с.

[2] Детальніше: Ли И. Российский капитализм в эпоху глобализации: задачи и перспективы // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. - № 2. – С. 42-47.

[3] Детальніше див.: Соціально-політичні передумови формування нової партії. / Аналітична доповідь. – К.: АСП, 2003.

[4] Детальніше див.: Соціально-політичні передумови формування нової партії. / Аналітична доповідь. – К.: АСП, 2003.

 
Кількість відгуків: 0
Додати відгук
 
 
 
ВСІ ПРАВА ЗАСТЕРЕЖЕНО
© АГЕНЦІЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРОЕКТУВАННЯ, 2004
Дизайн: Iгор Воротньов  
Програмування: Novikov.com.ua