Принципи та орієнтири розвитку України

Основний задум та рамки проекту "Стратегія розвитку України"

1. Проект обслуговує становлення мережі комунікації між різними експертними групами та авторами. Аналітичні документи, що розробляються в рамках проекту такої мережі, слугують платформою громадсько-політичних консультацій та інструментом випрацювання Стратегії розвитку України та інших програмних документів державної політики. Мережа розрахована на тих, хто спроможний і хотів би долучитися до суспільної активності, конструктивної співпраці і діалогу заради сьогоднішнього і майбутнього України.

2. Розробники переконані, що причини того, що відбувається сьогодні в Україні, знаходяться за межами ситуації протистояння та боротьби окремих груп, партій та політичних сил. Причини лежать у горизонті зіткнення великих історичних і суспільно-політичних процесів. Визначити причини дозволить зміна форм, якими ми оцінюємо та аналізуємо суспільно-політичні процеси, способів дії, підходів, якими звикли користуватися політичні гравці, їхні союзники та опоненти.

3. Появі конструктивних підходів до суспільного розвитку не вистачає простору аполітичного, неупередженого спілкування, комунікації. Прориву до нових горизонтів у державній політиці і суспільній творчості заважає зацикленість на упередженнях. Те, що в нашій пресі забагато політичної конюнктури і замало сміливих думок, нових підходів та ідей, пояснюється тим, що існують непрояснені фундаментальні чинники. Те, що сьогодні не піддається сумніву, не обговорюється публічно, насправді створює порочне коло, примушує знову і знову крутитися навколо хто винен, кому потрібно.

Розірвати порочне коло можливо, вийшовши у простір колективної думки, яку ми створюємо разом і пропонуємо для спільного використання, де не існує істин та авторитетів в останній інстанції, які заважають мислити і діяти, немає звинувачених та підозрюваних, а панують правила інтелектуальної чесності і відкритості.

4. Метою даного проекту є випрацювання шляхів, до того як усім нам разом зробити заможнішим, безпечнішим і цікавішим життя в Україні. Це неможливо зробити без відповіді на питання - як нам знайти, виробити спільну мову для того, щоб не політичне протистояння, а спільна колективна робота, взаємодія і суспільна думка про майбутнє України домінувала і безперервно розвивалася.

5. В умовах демократії ніхто не може визначити стратегічні перспективи і реалізувати правильну політику без суспільної підтримки і постійного діалогу. Адміністративний примус та авторитарні методи вже довели свою згубність і безсилля на їх основі не можуть будуватися позитивні сценарії, а лише лихо і кривда. Через примус і зловживання владою, маніпуляцію свідомості неможливо побудувати конструктивний діалог, досягнути довіри між носіями різних інтересів. На зміну має прийти підхід до вирішення проблем шляхом компромісу.

Контури концепції Стратегії розвитку України

1. На відміну від минулих періодів в житті українського суспільства, коли перспектива насаджувалась зверху, сьогодні чи не вперше робиться спроба вирішити питання стратегічного розвитку у форматі суспільно-політичного діалогу.

2. Основним для багатьох громадян, особливо напередодні виборів, стає питання перспективи, по відношенню до якої кожен може визначатися та планувати своє майбутнє:

в якій Україні всім нам хотілося б жити та працювати?
скільки років для цього потрібно? Якими будуть негайні зміни, зміни при моєму житті, житті моїх дітей?
що треба робити для цього? У чому може бути моя роль і роль інших громадян, і чому це буде більш цікавим і вигідним для мене, для моєї родини і моїх дітей, для моїх близьких, ніж переїхати до іншої, більш заможної країни?
наскільки виправданими є очікування щодо пропонованих змін, як це повязано із процесами, що відбуваються у світі сьогодні і у перспективі на 100-50-30-10 років?
що буде у світі та в Україні через 100-50-30-10 років?

3. Не менш важливим є також питання способу реалізації стратегічної перспективи

яким чином визначаються та формулюються стратегічні цілі?
як буде організована співпраця між суспільними групами по їх реалізації?

4. Стратегія розвитку України покликана дати відповідь на подібні питання. Ці відповіді, відвертість, з якою ми на них відповідаємо, за нашим переконанням, матимуть політичні і практичні наслідки як для країни, так і для кожного з нас.

5. Очевидним є те, що відповісти на поставлені питання не зможе жодна окрема суспільна група, науковий інститут, влада чи міжнародна консультативна установа. Більше того, сьогодні ми спостерігаємо неможливість ані визначити стратегічні перспективи, ані реалізувати благі наміри в умовах домінування адміністративної логіки та авторитарних методів вироблення політики. Дати відповіді на ці питання можливо лише в рамках партнерської співпраці, рівноправного діалогу між усіма зацікавленими субєктами, який би дозволив працювати з реальними інтересами та мотивами цих груп та переводити їх у позитивні пріоритети стратегії розвитку.

Іншими словами, те яким способом сьогодні розробляється Стратегія (визначаються пріоритети і формуються стратегічні цілі та завдання), задаватиме можливість її майбутньої реалізації та ефективність як програмного документу розвитку.

6. Успіх стратегічної роботи залежить від того, чи вдасться залучити широкий спектр політичних та економічних сил, угруповань, лідерів зокрема з відмінними ідеологічними позиціями до обговорення та узгодження шляхів розвитку країни. Інакше можна очікувати ситуацію розколу в суспільстві і блокування ініціатив.

Підходи до визначення пріоритетів

Сучасні контексти розвитку

1. Проблема взаємозалежності економік країн та важливості участі у світовій економіці розвитку інфраструктур. Інфраструктури ще виразніше матимуть глобальний характер і охоплюватимуть велику кількість країн. Глобальна економічна інфраструктура даватиме нові можливості, але й створюватиме нові ризики. Для України можуть мати небезпечні наслідки невідповідність розвитку і стану її інфраструктур світовим стандартам.

2. Проблема золотого мільярду виклик для України. Розрив між вузькою групою найбагатших країн та бідною периферією дедалі поглиблюється. Поширення швидкими темпами технологій суттєво розширює можливості розвитку в основному тільки розвинутих країн. Поглиблення соціальних диспропорцій поповнює потік міграції як бідноти, так і кваліфікованих кадрів з менш розвинутих країн до заможніших. Україна втрачає власні якісні людські ресурси, тоді як посилюється приток в країну знедолених (іммігрантів з Центральної Азії та інших країн). Стрімкий розвиток нових технологій здатний як прискорювати інтеграцію, так і водночас коли не зроблені відповідні висновки і відсутні важелі впливу - поглиблювати лінію поділу. Так, ми бачимо, що колективні зусилля по допомозі бідним країнам виявляються малопродуктивними. Зростання населення планети за рахунок слаборозвинутих країн призводить до загроз продовольчої кризи, епідемій та соціальної нерівності.

3. Проблема безпеки. В світі навряд чи найближчим часом зменшиться ризик виникнення конфліктів із застосуванням насильства. Поглиблення розриву між бідними та багатими країнами, незадоволення діями урядів, якщо останні будуть неспроможні забезпечити своїм суспільствам належний рівень розвитку, призводитиме до конфліктів, які, у свою чергу, ставатимуть каталізатором фрагментації країн і призводитимуть до потужних регіональних криз. Не можна відкидати також взаємні територіальні претензії, релігійні протистояння, боротьбу за ресурси, що посилюються політичними маніпуляціями, як причини таких конфліктів.

4. Проблема енергетики (альтернативних джерел, ресурсів та транспорту енергоносіїв). Хоча структура виробництва та споживання енергії може змінитися, енергоресурси, зокрема органічне паливо, збережуть своє ключове значення для глобальної економіки. Поклади газу та нафти, а також маршрути їх транспортування надалі посилюватимуть своє стратегічне значення. Для України це означає необхідність економії та пошуку варіантів зменшення енергоспоживання, диверсифікації джерел енергоресурсів, заміни парку генерації, переходу на нові технології енергозбереження, до альтернативних джерел, включення у міжнародні енергетичні програми.

5. Проблема пошуку шляхів гуманітарної та політичної співпраці. Вирішенню глобальних проблем бракує ефективних інструментів. Їх вимагає сьогодні як продовження економічної та фінансової інтеграції, так і необхідність протистояння масштабним економічним кризам та епідеміям. Обєктивним чинником поглиблення процесів гуманітарної та політичної співпраці країн у третьому тисячелітті стає пошук шляхів спільного вирішення глобальних проблем і завдань.

6. Всі ці тенденції попереджують нас про високі ризики, але вони також створюють нові можливості. У разі, якщо Україна буде розглядати світове господарство як арену для втілення своїх стратегічних пріоритетів, населення нашої країни зможе скористатися перевагами, що виникли внаслідок своєчасного і точного визначення проблем, постановки цілей і формулювання завдань розвитку.

7. У разі, якщо суспільство не визначиться і не знайде шляхів зробити ресурси своєї країни максимально конкурентними у світових контекстах по відношенню до ресурсів інших країн, ми ризикуємо стати третьосортною країною, смітником для неліквідних товарів і застарілих технологій. І як решта країн, що не впоралися з цивілізаційними викликами, ми маємо усі шанси збанкрутити й зникнути з політичної карти світу.

Ситуація в українському суспільстві

1. Принципи, на яких донині будується політика української держави сьогодні віджили своє. Їхня безперспективність полягає у помилковості самої базової схеми, орієнтації державної економічної стратегії і суспільно-політичних програм на важку індустрію, енергоємні виробництва, видобуток, або переробку природних копалин, - це все є вчорашній день. Навіть наші наукоємкі виробництва космічна, авіаційна та ракетобудівна галузі не є сучасними високотехнологічними підприємствами. Як рештки військово-промислового комплексу радянського союзу вони залишаються у старій парадигмі разового виробництва унікальних продуктів, включеного не у світову економіку, а привязаного до таких же монопрофільних постачальників (у даному випадку підприємств колишніх радянських республік, які керуються із Росії)

2. В суспільстві ведеться непримиренна боротьба за обмежені ресурси, що є також безпосереднім наслідком домінування індустріальної моделі у економічній політиці держави. Такими ресурсами є природні копалини, переробка та транспорт енергоносіїв. Ареною боротьби стають державна політика та державний бюджет, учасниками - клани номенклатури та олігархи. Їхніми інструментами - засоби державного втручання в економіку та інші способи впливу і регулювання відносин між учасниками ринку і господарської діяльності. Індустріальний тип думання присутній і на рівні державного управління та проявляється у наданні привілеїв, ресурсів, доступу до влади. (Натомість відсутня притаманна для постіндустріального суспільства парадигма держави, що надає послуги). Держава не займається обслуговуванням інтересів суспільства, але займається перерозподілом зон впливу між олігархами і доступу до ресурсів окремих фінансово-політичних, промислових угрупувань. Розподіл та боротьба за обмежені ресурси між групами не може призвести до більш-менш тривалої соціальної стабільності, довіри між політичними силами.

3. За відсутності справжнього політичного простору, в країні існує партія влади, а всі інші політичні сили, або співпрацюють з владою, або записані у політичну опозицію. Держава (внаслідок недосконалості публічних інституцій) перетворилася у єдину владну вертикаль, що під виглядом управління суспільством використовується для реалізації різними групами своїх кланових, корпоративних інтересів, в основному, шляхом боротьби з конкурентами за розподіл ресурсів і з політичними опонентами - за збереження статус-кво. Звідси - маємо розростання адміністративних структур, збільшення чисельності фіскальних та репресивних органів, їхню непідзвітність та необмеженість повноважень. Через це процвітає корупція та зловживання владою. Це робить неможливим встановити прозорість над розподілом бюджету, а бюджет, у свою чергу, стає засобом маніпуляції та обману населення.

4. В Україні продовжується концентрація людських, інтелектуальних ресурсів навколо паливно-енергетичного комплексу, важкої промисловості, переробних та інших галузей, характерних для індустріальної господарської парадигми. В результаті того, що люди тримаються навколо розподілювачей, відбувається їхня депрофесіоналізація, домінування подвійних стандартів, оскільки багато з них примушені працювати в тіні, офіційно отримуючи низьку зарплатню. За таких умов не може йтися про мобільність та розвиток робочої сили. Через низький попит на ринках праці зменшується заохочення до засвоєння нових вмінь, сучасних професій та кваліфікацій, вигідних для індивідуального успіху в ринкових умовах. Це також суперечить регіональному економічному розвитку, покращенню людського капіталу і потенціалу людини.

5. Існуюча модель влади максимально відповідає інтересам угрупувань, що примикають до влади, і ніколи не буде ними змінена на таку, що відповідала б стратегії розвитку. Зацікавлені групи захищатимуть і відтворюватимуть цю модель (даремно сподіватися, що вона відімре сама по собі - на їхнє місце приходитимуть нові, що захочуть використовувати владу у власних інтересах, оскільки існують ці зразки, розповсюджується стиль життя, організації процесів в суспільстві і соціальної поведінки).

6. Україна не зможе побудувати ані збалансованої економіки, ані прозорого державного управління, як і не зможе досягти розуміння між владою і народом, якщо не враховуватиме реалії постіндустріальної моделі розвитку. На відміну від ресурсів індустріальної економіки постіндустріальна будується на а) знаннях та інформації, які не зникають в процесі обміну, господарського використання, а навпаки, здатні багаторазово збільшуватися, збагачуватися в процесі застосування та обміну; б) мережах, які на відміну від ринків допускають використання ресурсів інших учасників процесу і дають перевагу тим, хто випереджає інших у стратегічній ініціативі, наданні більшої можливості, більшого спектру та якості послуг; в) конкуренції ідей, підходів, стратегій, а не людей, організацій, країн тощо (у постіндустріальному суспільстві перемагають маленькі гнучкі компанії, які вміють співпрацювати та налагоджувати контакти, знаходити і реалізовувати сміливі рішення, технології, реагувати на зміни у суспільному та економічному середовищі).

7.Через існуючу модель економіки та державного управління в нашому суспільстві не користується належним попитом знання та інтелект, сучасні перспективні способи застосування знань в різних сферах. Якщо можна купити владу і користуватися нелегальним доступом до дешевих ресурсів, не потрібні складні інтелектуальні, наукомісткі, технологічні, управлінські рішення. Освіта втрачає інструментальне значення, а стає ярликом, прикрасою, довідкою-допуском до певної касти. Підтвердженням тому є, зокрема, таке поширене явище як корупція в освіті, купівля дипломів та заробітчанство при наданні освіти. Сподівання, що це негативне явище може бути відрегульоване державою, або що ринок все поставить на місця не спрацювали. Велика кількість чиновників та значна кількість викладачів ВНЗ включені в корупційні схеми, а в економіці, побудованій на тіньових домовленостях, критерії до якості знань значно нижчі, ніж у розвинутих конкурентних суспільствах. Процеси надання знань не регулюються автоматично, якщо в суспільстві не створено попит на знання. А такий попит може бути створений, коли державне управління та підприємництво орієнтовані на вирішення проблем у своїх сферах, і їм потрібні аналітична, проектна, стратегічна робота і програми розвитку. Сьогодні, внаслідок спроб утримати статус-кво, домінує бажання привязати інтелектуальні центри та експертів до обслуговування цих процесів суспільної стагнації. В результаті купівлі владою інтелектуалів знижується попит на якісні дослідження і розробки, звужується ринок інтелектуальних послуг, обмежується різноманітність інструментів та область їхнього застосування.

Орієнтири розвитку України

Принципи та пріоритети розвитку, на яких переважно ґрунтувалися соціально-економічні та геополітичні програми у 20-у сторіччі, вичерпали себе. Їхня безперспективність з точки зору сьогодення полягає в орієнтації на важку індустрію, енергомісткі виробництва, видобуток та переробку природних ресурсів в економіці, політичні конфронтації, безальтернативне занурення у світові конфлікти.

У представленому документі надаються контури та проблемні питання, що потребують відповіді, для формування нового підходу до вироблення стратегії розвитку України, а також до стратегічної роботи по визначенню напрямів та тенденцій суспільного розвитку в сучасному світі.

1. Економіка знань

1.1. Протягом останніх 50-60 років світ постійно стикався з новими, небаченої досі складності, викликами. Небезпека третьої світової війни в 50-х роках 20 сторіччя, сьогодні загроза тероризму, глобальні економічні спади та кризи, нові небезпечні епідемії.

Подолання кризових для людства викликів вимагає прийняття унікальних рішень. В цій ситуації постає питання: як нам побудувати суспільство, здатне ефективно протистояти загрозам ХХІ століття?

1.2. В основі управління сьогодні лежить інтенсивний обмін інформацією, знаннями між різними регіонами, країнами, галузями, секторами суспільства (бізнес, уряд, НУО). Уряди країн, міжнародні організації, бізнес, окремі особи беруть участь в так званих мережах знань організаціях людей та установ, що спільно працюють над розвязанням проблем.

1.3. В глобалізованому світі займуть гідне місце ті країни, що спромоглися побудувати машини ідей суспільства, члени яких спроможні включитися в глобальні мережі знань, працювати разом з громадянами інших країн в бізнесі, державному управлінні, неурядовій сфері.

Отже, сьогодні необхідно визначитися на що спрямувати фокус економічної політики: на модернізацію збиткових виробництв та цілих галузей чи підтримку людей, здатних до виробництва ідей та інновацій студентів, науковців, менеджерів, програмістів?

1.4. В умовах принципової доступності економічних, управлінських, підприємницьких та інших знань і технологій дедалі менше місця залишається для традиційно бідних країн, ряди ж останніх здебільшого поповнюються тими, що не спроможні залучати людський та фінансовий капітал. Це також стосується компаній, всіх видів бізнесу і промисловості, організацій, кожної людини. Яку роль маємо відвести знанню в процесі розвитку України? Що нам слід зробити, щоб навчитися продукувати, набувати, поширювати та використовувати знання?

1.5. Бідність та соціальні хвороби відтворюються серед тих, хто віддалений від інформаційних інфраструктур, та тих, що належать до вразливих груп. Як їм дати шанс змінити своє становище та отримати необхідні для цього інфраструктуру, інформацію, кваліфікації, включити у суспільні процеси?

2. Постіндустріальне суспільство

2.1. В епоху стрімкого технологічного прогресу традиційні суспільні проблеми подолання бідності, економічна нерівність, непрозорість держави загострюються, набувають нових форм і несуть небезпеку суспільній стабільності, якщо не ставити перед собою (і не вирішувати), зокрема, такі питання:

- як запобігти ризикам, що виникають у соціальній та технологічній сферах ?

- як мінімізувати ці ризики? Як обмежити та локалізувати їх негативні ефекти?

- яким чином досягти екологічної, медичної, психологічної, соціальної безпеки?

2.2. З переходом до постіндустріального етапу суспільного розвитку намітився перехід від концентрації та централізації влади до підвищення вимог і відповідальності різних спільнот (суспільних верств, громад), самоуправління. Які політичні інструменти можуть бути результативними та ефективними аби окрема громада і суспільство в цілому змогли дати раду ризикам і спромоглися працювати на випередження?

2.3. Провідниками суспільного розвитку елітою суспільства стають не власники засобів виробництва, а люди, здатні працювати з інформацією, створювати знання та приймати рішення в ситуації недостатньої інформації та браку або відсутності знань. Сьогодні не можуть бути ефективними кваліфіковані виконавці, що чекають на вказівку згори при кожній нестандартній ситуації. Як підготувати управлінців, як навчити громадян шукати рішення важливих проблем в нових історичних умовах?

2.4. Постіндустріальне суспільство робить безглуздими класові протиріччя. Хазяїном життя стає той, хто має відповідні знання, кваліфікації та вміє їх застосувати. У той же час зявляються нові страти, верстви, що зацікавлені у представлені своїх позицій та захисті інтересів. На порядок денний виходить завдання узгодження та захисту інтересів, вирішення конфліктів, їх упередження через механізми партнерства.

2.5. Роль держави тепер полягає у тому, аби за рахунок координації та балансу інтересів а не за рахунок примусу й ручного управління створити умови, за яких ресурси країни стають максимально конкурентноздатними у світовому масштабі по відношенню до ресурсів інших країн. На які глобальні та регіональні тенденції слід орієнтуватися, які ресурси треба задіяти та якими мають бути інструменти політики аби цього досягти?

2.6. Конкурентну перевагу отримує насамперед той, хто найшвидше реорганізує свій бізнес у відповідності до змін середовища, здатен впливати на зміни, створювати нові ринки (послуг, товарів, капіталів). Як стимулювати суспільство, бути підприємливим та креативним і навчатися більш ефективному веденню бізнесу та реалізації свого потенціалу?

3. Правова, або процедурна, держава

3.1. Кардинальні зміни, що відбулися в світі протягом останніх років технологічний прогрес та прозорість кордонів кардинально змінюють функції та роль уряду. Уряд більше не може чинити на своїй території те, що бажає, і як бажає. Якщо дії уряду не влаштовують суспільство і бізнес вони або залишають міняють місця життєдіяльності, або перестають платити податки, або, якщо є можливість, вибирають іншу владу.

3.2. Слабкі, погано керовані країни, натомість, приваблюють тіньові капітали та злочинців. Проблемою уряду стає не лише залучення капіталу та робочої сили, а те, як забезпечити легальність залученого капіталу, як зробити так, щоб люди приносили нові знання та навички, а не зброю, наркотики?

3.3. Великий український та іноземний капітал і надалі минатимуть Україну, якщо держава свавільно кулуарним шляхом встановлюватиме правила і процедури. Як обмежити вплив на політику України кулуарних домовленостей між тіньовими політично-економічними гравцями?

3.4. Натомість держава повинна слідувати встановленим у відносинах партнерства процедурам, забезпечувати дотримання цих процедур іншими субєктами суспільно-політичних та господарських відносин.

Дотримання правил не повинне, проте, призвести до абсолютизації збереження статус кво нинішнього балансу інтересів та розкладу сил, що склалися в суспільстві та економіці. Занадто багато соціальних груп знаходиться в гірших стартових умовах, отож їм потрібно надати шанс проявити себе і довести свою спроможність.

3.5. Процедури, що їх має встановити держава в Україні, повинні стимулювати розвиток та зростання, як це сталося, наприклад, в Ірландії. Стабільність (в сенсі відсутність змін) в Україні досі залишається політичною цінністю. Що необхідно змінити, щоб стимулювати розвиток, надати людям можливість стати гнучкішими, вільніше змінювати професії та місця роботи?

4. Здорова громада

4.1. В сучасному світі людина живе і працює одночасно в декількох ролях і сферах діяльності професійній, культурно-мистецькій, комунальній, політичній тощо. Успіх людини та якість її життя залежать не від соціального статусу та належності до верстви, а, насамперед, від особистих якостей, від здатності взаємодіяти, вести діалог з іншими. Що треба нам для того, щоб успішно справлятися із проблемами і вступати у відносини кооперації в практичних сферах?

4.2. Так склалося, що держава в Україні завжди була незрівнянно сильніша за людину. Цей стереотип досі живий. Кожен громадянин вступає в двобій з державою і вимушений конфліктувати з сильнішим суперником. Схема взаємодії така я роблю вигляд, що плачу податки, держава робить вигляд, що забезпечує мене соціальними благами. Яким чином заохотити вкладати приватний капітал на задоволення суспільних потреб? Як зробити, щоб виконувалися завдання соціальної політики і не суперечили активізації підприємництва?

4.3. Незважаючи на досить обмежений досвід українців щодо життя у власній державі, протягом історії ми успішно організовували самоврядні спільноти Гетьманщина, Слобідська Україна, Запорізька Січ, міста та містечка під Магдебурзьким правом. Українці завжди славилися своїм вмінням впорядковувати середовище свого життя. Яким чином нам зміцнювати та оздоровлювати наші громади?

Що таке нездорова громада?

Громада може бути нездоровою, якщо характеризується вертикально-ієрархізованою підпорядкованістю членів громади патрону. Коріння такої громади знаходиться в епосі феодалізму, коли громади організовувалися навколо феодалів. За захист простих людей феодали отримували над ними та їхнім майном майже абсолютну владу.

Сьогодні за принципом абсолютної відданості патрону діють різноманітні утворення в усіх куточках землі мафіозні структури, вуличні банди, корумповані органи влади та самоврядування, а також нечесний та тіньовий бізнес. Обєднує їх відповідальність членів перед патроном, а не мораллю, неспроможність мислити власним розумом і абсолютна залежність від волі (та примх) боса, нездатність самостійно вирішувати проблеми з іншими (поза колом друзів), адже всі звязки, контакти, домовленості мають бути легітимізовані босом. Громадяни беруть мінімальну участь у спільному вирішенні справ (свої проблеми вони вирішують з босом). В результаті зростає імовірність соціальних криз та гуманітарних катастроф.

4.4. В розвинених країнах надання послуг освіти, охорони здоровя, культури тощо реалізуються через інфраструктури, що підтримуються за рахунок взаємодії між спільнотами, всередині громади (територіальні, релігійні, професійні). Яким чином розвивати та зміцнювати такі інфраструктури? Як нам посилити роль громади і спроможність українців діяти спільно?