Організація розробки стратегії

ПРИНЦИПИ

1. Принцип відкритого змагання, конкуренції ідей, заохочення до розробки стратегії якомога більшої кількості експертів, державних, неурядових, освітніх, академічних установ, інтелектуальних і духовних центрів.

Нинішня стратегія розробляється представниками суспільства, а не влади; не державним апаратом, а громадським сектором. Тому, за відсутності єдиного центру прийняття та реалізації рішень, стратегія України якщо вона зявиться буде результатом конкурентної боротьби різних ідей, підходів, проектів і програм. Чим напруженішою буде така конкуренція, чим більше аналітичних центрів, академічних інститутів та незалежних експертів буде включено, тим якіснішими будуть продукти стратегічної роботи, і тим більше зявиться ресурсів у суспільства, у майбутньої влади для реалізації стратегічних пріоритетів.

2. Принцип партнерства чесні взаємини та домовленість між розробниками щодо правил стратегічної роботи. Має бути вироблена основа, на котрій можливий конструктивний діалог і співпраця. Наприклад, сьогодні більшість експертів погоджується з тим, що найважливішим для України є:

- Подолання бідності;

- Повага до держави та ефективність роботи уряду;

- Конкурентоспроможність українських товарів та послуг;

- Політичний авторитет країни на міжнародній арені;

Але коли йдеться про шляхи і механізми вирішення цих проблем, починаються розбіжності. Різні експертні групи, зайняті розробкою стратегії, намагаються уникнути публічності та кулуарно доводять правильність свого підходу  до тих, кого вони вважають достойними для прийняття стратегічних рішень. Ми вважаємо такий підхід принципово помилковим. Він виснажує інтелектуальні та організаційні ресурси, не створюючи при цьому суспільного продукту. Крім того, цей підхід закріплює в суспільстві негативні тенденції розшарування та дезінтеграції, розподіляє його на тих, хто приймає рішення і решту виконавців.

3. Принцип публічності. При розробці стратегії існують як позитивні, корисні розбіжності, так і деструктивні. З точки зору здорового глузду, оскільки всі ми хочемо кращого для України, слід намагатися мінімізувати деструктивні розбіжності та якомога максимізувати, підкреслювати, розвивати конструктивні. Для цього має бути створено публічний простір стратегічної роботи, в якому постійно відбувається дискусія, результати котрої виносяться учасниками, які самі вибороли собі це право, на екран для публічного огляду. В ході цієї дискусії постійно уточнюються (а також, завдяки трансляції, фіксуються) наступні складові стратегічного процесу і відповідні розділи, параграфи стратегічного документу:

- Визначення суспільних потреб і формулювання цілей стратегічної роботи;

- Аналіз проблем відповідно до зазначених цілей;

- Вироблення альтернативних варіантів та обговорення, аналіз цих варіантів;

- Розробка інструментів політики та пропозицій програм, проектів.

4. Принцип мережевої співорганізації стратегічної роботи, що передбачає залучення широкого кола інтелектуалів та гуманітаріїв, у тому числі політично не заангажованих, а також міжнародних аналітичних центрів і політичних лідерів. Тенденції цивілізаційного розвитку, аналіз державних пріоритетів інших країн, критика існуючих режимів та досвід розробки політичних програм і проектів у сусідніх країнах мають стати доступними для всіх учасників стратегічного процесу в Україні, а також для широкої громадськості. Це допоможе виробити власні засоби роботи та отримати постійно поновлюваний фактичний матеріал для співвіднесення з іншими та вироблення альтернатив, залучати нових і нових учасників.

Це також дозволить залучати до співпраці та діалогу як в реальному, так і віртуальному просторі й часі інші інтелектуальні центри, поширювати та поглиблювати дискусії з ними, що принесе користь, посилить якість української аналітичної стратегічної думки.

На жаль, через низку причини утворюється ізольованість українського суспільства. Одна з цих причин невміння представити та зрозуміти інші точки зору, що здаються агресивними щодо цінностей нашої держави, переконань окремих політичних лідерів тощо. Але представлення та аналіз, у тому числі і таких думок та політичних орієнтацій, що постають за ними, вкрай потрібні для стратегічного розвитку та формулювання власної державної, громадянської позиції. Вони також потрібні для посилення внутрішнього духовного, інтелектуального потенціалу українського народу.

Для планування та реалізації заходів стратегічної роботи мають бути створені працездатні творчі колективи, що візьмуть на себе окремі складові стратегічної роботи та забезпечуватимуть відкритість і спілкування з іншими учасниками стратегічного процесу.

ВИМОГИ

На основі аналізу світової практики стратегічної роботи, а також аналізу потреб українського суспільства, необхідним видається дотримання наступних вимог: 

1. Розробка нових інструментів державної політики неможлива без зміни підходів в системі прийняття рішень як на рівні державного управління, так і на рівні бізнесу, економічної та суспільно-політичної активності. Це обумовлено тенденціями народження економіки знань і переходу до постіндустріального етапу розвитку (суспільства ризиків) і може бути сформульовано як вимога або потреба в управлінській кадровій революції в Україні.

2. Визначення Україною свого місця та інтеграція у світові альянси й організації неможливі без врахування чинників енергоефективності та екологічної доцільності (екологічної безпеки, екологічної співдружності) технології, що застосовуватимуться в процесах вирішення продовольчих проблем, розвитку підприємництва та будь-яких інших пріоритетних напрямків господарсько-економічної діяльності. Врахування власних інтересів в енергозбереженні та дотриманні екологічних стандартів може стати орієнтиром для зовнішньої політики і виходом України на нову роль, зайняттям нею авторитетної позиції на міжнародній арені.

3. Орієнтація на світові виклики та високі сучасні технології (з гуманітарним виміром) потребує радикальної модернізації освіти та підготовки, ефективної політики розвитку людини, яка має привести до покращення якості життя українців, а також до накопичення і примноження інтелектуального капіталу. Тому освітня політика що розуміється не як галузева, державного відомства, а як загальнонаціональна суспільна стратегія має стати важливим напрямком діяльності нової влади.

4. Зі свого боку вимога модернізації освіти має розглядатися при розробці стратегії як умова здійсненності, можливості реалізації інших напрямків стратегічної роботи вже сьогодні та втілення пріоритетів у майбутньому. Запровадження практики диспутів, семінарів та імітаційних ігор в системі освіти, створення на основі університетських центрів команд-учасниць стратегічного процесу створить умови його поширення та стимулювання для подальшої інституціоналізації стратегічного процесу та повязаних з ним практик інтелектуальної та аналітичної роботи, а також публічного діалогу в суспільстві.